Хотин - Легенди Хотинської Фортеці
П`ятниця, 31.10.2014, 14:49
Вітаю Вас Гість
<

Меню сайту
Міні-чат
500
Календар
«  Жовтень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5
Статистика

Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0
GISMETEO: Погода в м.Хотин
Матеріалів немає


Хотин - Історія фортеці 


01.05.2010 

В цей час була реконструйована і розбудована кам’яна фортеця за молдавського господаря Стефана Великого у 60-70-х рр. ХV ст. Стіни фортеці стали більш високими і потужними, з’явилися круглі башти та фортечна церква. Нові роботи по розширенню фортечних укріплень проводилися господарем Петром Рарешем у 1542-1545 рр., після яких фортеця набрала сучасного вигляду. Цитадель захищали шість башт, найбільші з них знаходились з північної та південної сторін. Від підошви скелі, на якій стоїть замок, башти здіймаються на висоту майже 50 метрів. Стіни фортеці складені із вапняку та декоровані геометричним орнаментом з червоної цегли. Він огортає як мури, так і башти суцільним візерунком у вигляді 8 смуг із вписаних один в один прямокутників та східчастих пірамід, увінчаних хрестом. Архітектура і розміри замку знаходять численні аналогії в західноєвропейському фортечному будівництві.

Під стінами Хотинської фортеці відбулося чимало подій, які на десятиліття, а той століття визначали паритети європейської політики, вона була важливим пунктом, володіння яким дозволяло здійснювати успішні міжнародні відносини та відкривало шлях до торгівлі із Сходом. Тому фортеця неодноразово ставала „яблуком розбрату” між сусідніми державами. Особливо зростає стратегічне значення Хотинської цитаделі у XV-XVIII ст.

Навесні 1476 р. її укріплення намагалися захопити турецькі війська султана Мехмета ІІ, але не змогли оволодіти укріпленнями і через брак провіанту спішно відступили. За легендами, які знайшли підтвердження в археологічному матеріалі, саме тоді гарнізон фортеці та жителі міста вперше познайомилися із кавою.

Із початком XVІ ст. під стінами фортеці відбуваються численні сутички між молдавськими та польськими військами. У 1509 р. м.Хотин було зруйноване загонами краківського воєводи М.Каменецького, у 1538 р. – укріплення і місто зазнали нападу загонів польського графа Я.Тарновського, в результаті яких було знищено частину фортечних стін. Знову захопили Хотин польські війська під командуванням А.Ласького у 1561 р., а у 1595 р. фортеця стала здобиччю коронного гетьмана Польщі Я.Замойського.

У цей же час під Хотином з’являються загони українських козаків. Так, влітку 1563 р. в місті перебували війська козацького ватажка Д.Вишневецького (Байди), який претендував на господарський престол Молдавії та здійснив невдалий похід до Сучави. Згодом, у 1577 р. заволоділи фортецею загони запорожця Івана Підкови. У 1620 р. в Хотині побували Михайло та Богдан Хмельницькі, які в складі польсько-козацького війська коронного гетьмана С.Жулкєвського здійснили похід проти турецько-татарських загонів в глибину Молдавії, але зазнали поразки у Цецорській битві.

Найзнаменнішою подією, в якій „твердиня” на Дністрі прославилася у віках, стала Хотинська війна 1621 р. В ній об’єднані польсько-козацькі війська чисельністю близько 80 тис. воїнів під керівництвом коронного гетьмана Я.Ходкевича, королевича Владислава (майбутнього короля Владислав IV), гетьмана С. Любомирського та гетьманів запорізького козацтва П.К. Сагайдачного завдали поразки 250 тисячній турецькій армії Османа ІІ. У цій війні яскраво розкрився полководницький талант козацького ватажка П.Сагайдачного та загальноєвропейське визнання отримали сміливість, мужність і вміння перемагати українського козацтва. Під стінами фортеці турецькі війська понесли величезні втрати, серед загиблих були відомі османські військовики Мегмед Каракаш Паша та Доганджи Алі Паша. У Хотинській епопеї брали участь відомі діячі того часу, з-поміж них на особливу увагу заслуговують особи П.Могили майбутнього митрополита і реформатора та М.Дорошенка – гетьмана реєстрового козацтва.

Хотинська битва 1621 р. та підписаний під стінами фортеці Хотинський мир, на думку багатьох дослідників, врятували тоді Європу від турецького поневолення і разом, із тим, започаткували кризові явища в Османській імперії, привели до посилення антитурецької боротьби поневолених народів. Про Хотинську війну складали вірші хорватський поет І.Гундулич та поляк В.Потоцький, а в українській народній пісні перемога під стінами фортеці над турецькою армією об’єднаних польсько-українських військ відображена словами:

„ - Ой Хотине, граде давній,
На всю землю вельми славний!”

Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотині в 1650 та 1653 рр. перебували війська Б.Хмельницького, які брали активну участь у Жванецькій облозі. У 1657 р. фортецю зайняв козацький корпус наказного гетьмана А.Ждановича, який звідти вирушив до Польського королівства.

Досить важливу роль відіграла Хотинська фортеця у польсько-турецькій війні 1673-1676 рр. 1673 р. біля м. Хотин 30 тисячна польська армія під командуванням коронного гетьмана (майбутнього короля) Яна Собеського, за участю загонів козаків гетьмана М. Ханенка, нанесла поразку 40 тисячному угрупуванню турецьких військ. Ця перемога сприяла активізації боротьби народів Центральної Європи проти агресії Оттоманської Порти. „Хотинську вікторію” яскраво описав Г.Сенкевич у романі „Пан Володієвський”.

На початку XVIII ст. територія Хотинщини опинилася у складі Турецької держави і увійшла до складу нахіє (райї). В цей час Хотинська фортеця стає основним стратегічним пунктом Оттоманської Порти на північних кордонах. У 1711(1712)-1718 рр. турецька адміністрація проводить значні роботи по розширенню і укріпленню фортеці. За кресленнями французьких інженерів були збудувані додаткові вали з бастіонами, ровами та мінними підземними галереями. Усього на стінах нової фортеці було встановлено до 200 далекобійних гармат і розміщено 20-тисячний військовий гарнізон. Укріплення Хотина стають найпотужнішими фортифікаціями Османської імперії і плацдармом для нових вторгнень.

Протягом XVIII-початку XIX ст. під стінами Хотинської фортеці Російська держава виборювала можливість виходу до Чорного моря. Чотири рази її штурмували й брали в облогу російські війська під командуванням видатних полководців Російської імперії.

Так, у 1739 р. фортеця, після відомої Ставчанської битви, в якій російські армійські підрозділи генерал-фельдмаршала Х.А.Мініха розбили 90 тисячну армію серакисира Велі-паші, здалася переможцям. Турецький комендант цитаделі Колчак-паша (предок російського адмірала А.В. Колчака) передав російському воєначальнику ключі від фортеці і все майно, яке в ній знаходилося. У Ставчанській битві і захопленні Хотина брав участь, як воїн російської армії, класик грузинської літератури поет Д.Гурамішвілі. З нагоди оволодіння Хотином відомий російський вчений і поет М.В.Ломоносов написав „Оду пам’яті імператриці Анни Іоанівни і на взяття Хотина 1739 р.” в якій є такі слова:

„Пред русской так дрожит Орлицей,
Стесняяет внутрь Хотин своих.
Ну что? В стенах ли может сих
Пред сильной устоять царицей?”

У 1769 р. Хотинською фортецею оволоділа армія генерал-аншефа А.М.Голіцина розбивши війська Молдованджи-Паши. У боях за фортецю брав участь і хоробро воював російський державний і військовий діяч, фаворит імператриці Катерини ІІ Г.О.Потемкін. Про його перебування під Хотином цікаво описує В,Пікуль у романі „Фаворит”. Перипетії боротьби за фортецю знайшли відображення в усній народній творчості, зокрема, у російській народній пісні, записаній на далекому Уралі, збереглися слова бойового заклику російських солдатів під мурами цитаделі:

"Уж ты, город наш Хотин! Мы стоять в тебе хотим”.

Російська імператриця Катерина-ІІ особисто опікувалася питаннями взяття Хотина, в одному з листів вона писала: „ ...мы одержали победу под стенами Хотина над армией в 50 тысяч турок”.

Із турецьких гармат, захоплених у Хотині в 1771-1774 рр. на пропозицію фельдмаршала П.О.Румянцева-Задунайського було викарбовано, у поселенні Садагура під Чернівцями, грошові знаки для російської армії, так звані молдавсько-валашські парники і двопарники.

Після укладання Кючук-Кайнаржицького мирного договору Хотинська фортеця була повернута Туреччині й сюди повернувся турецький гарнізон. У багатолюдному Хотині мешкали вихідці із різних частин Османської імперії. Серед них були й сестри – гречанки Глявоне. Молодша із них Софія стала дружиною Йосипа де Вітте, згодом графа Ф.С.Потоцького, який збудував для неї в Уманському маєтку прекрасний парк.

Боротьба за Хотинську фортецю продовжилася і у наступні десятиліття. В російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. оборонні укріплення Хотина штурмували об’єднані російсько-австрійські підрозділи під головуванням принца Й. Кобурга, П.О.Румянцева та Н.І.Салтикова. Фортеця була захоплена у 1788 р., в ній розмістився австрійський гарнізон і землі регіону деякий час входили до Хотинської марки імперії Габсбургів.

Останній раз бойові дії за оволодінням Хотинської фортеці відбувалися під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Її захопили російські війська генерала К.І.Мейєндорфа у 1806 р. і в ній постійно перебував чисельний військовий контингент. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р. укріплення фортеці були відремонтовані та реконструйовані стараннями фельдмаршала М.І.Кутузова.

За Бухарестським мирним договором 1812 р. між Російською та Османською імперіями Хотин був включений до складу новоутвореної Бессарабської губернії Російської держави.

Своє військово-стратегічне значення Хотинська фортеця зберігала до 1856 р., надалі в зв’язку із розвитком військової техніки та остаточним встановленням державних кордонів між Росією, Австро-Угорщиною та Туреччиною фортеця перестає відігравати оборонне значення і передається у розпорядження міських властей.


Є переказ, що в ходах заховане турецьке золото – Археологічні дослідження показали, що легенда про тунель не відповідає дійсності, – каже доктор історичних наук Сергій ПИВОВАРОВ. – Між Хотином і Кам’янцем-Подільським відстань понад 20 кілометрів. Збудувати такий підземний хід дуже важко. Окрім того, не було практичної необхідності у такому підземному ході: Хотин входив до складу Молдавського князівства, а Кам’янець-Подільський – до Речі Посполитої. Ці два міста перебували у різних державних утвореннях, які постійно ворогували між собою. Навіщо ж підземний хід, який дає можливість ворогу проникнути до сусіднього князівства? 
         Однак дослідження Хотинської фортеці, які здійснили відомий археолог Борис Тимощук та його учні, показали, що за цими легендами приховані деякі цікаві факти. Хотинський замок було збудовано у ХV столітті. Він існував у тому вигляді, яким ми бачимо його зараз. Однак на початку ХVІІІ століття він втратив своє стратегічне значення, бо з’явилася далекобійна артилерія і його легко можна було зруйнувати. Тому турки, які в цей час володіли замком, вирішили навколо нього збудувати нову фортецю. Сюди запросили французьких інженерів. І за їхніми кресленнями руками місцевих кріпаків 1711-1712 років була збудована нова фортеця. Вона займала 20 гектарів. За канонами тодішнього європейського військового мистецтва від фортеці у бік імовірного наступу ворога було прорито спеціальні мінні галереї.

        Їхня протяжність – від 40 до 100 метрів. За археологічними підрахунками їх було близько 26. У мінних галереях був закладений порох. З фортеці було добре видно, де концентрувався противник. Коли підривали мінну галерею, гинуло чимало ворогів. Мінні галереї залишилися і до нашого часу. З часом вони почали руйнуватися, бо в середині не були обкладені цеглою чи каменем, – їх просто прокопували під землею. А навколишню територію роздали жителям під городи. Коли селянин орав землю, він разом з конем провалювався під землю. Люди почали говорити про підземний хід. Оскільки галереї були засекречені, ніхто з місцевих жителів не знав, що це секрети військової оборонної архітектури. Також можна почути багато історій про те, як старожили ходили такими тунелями. Є навіть народний переказ про те, що в таких ходах заховано турецьке золото, однак розшукати його не можна, бо воно зачароване і невидиме. Насправді – це легенди, якими люди намагалися пояснити історію. 
        Один із підземних ходів знайдено у селі Карапчів 
– Одна з галерей була обстежена мною разом з доктором геологічних наук Богданом Рідушем, – продовжує Сергій Володимирович. – Ми побачили, що галереї були викопані прямо в землі, у суглинні. На стінах були помітні знаки від інструментів, зокрема, сліди від ударів лопатою. Ми пройшли метрів 15, а далі хід був завалений. 
       Однак говорити про те, що на Буковині не було підземних ходів навколо оборонних фортець, не можна.         Один із таких ходів було знайдено в селі Карапчів на місці давньоруського городища. Такі виходи робили з оборонною метою і вони були недовгими – п’ять-шість метрів. Вони давали можливість таємно від ворога залишити фортецю, здійснювати розвідку. Такі невеличкі підземні ходи, які називають патерна, могли бути і на території Хотинської фортеці. Однак 20-кілометрового ходу до сусідньої Кам’янець-Подільської фортеці бути не могло.


Сучасний Хотин - тихе, миле одноповерхове буковинське місто, непримітне, навіть непоказне. Та приїздять сюди звідусіль і митці, і допитливі туристи - нескінченний людський потік, неначе на прощу до святого місця. У деякому сенсі тут і є святиня - велична Хотинська фортеця, яку оспівано в десятках художніх творів, в літературі, кінематографі. Нині на території фортеці діє Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» поруч з яким розпочалось будівництво готельно-ресторанного комплексу «Фортеця Гетьманів», що стане його гармонічним доповненням, і в стінах фортеці повторно оселиться минуле завдяки експозиціям різних історичних часів та народів.

Навіть якщо зроду не бували у тутешніх місцях, щойно покажуться абриси кам'яних мурів - переживете дежа-вю: усе - знайоме. Нічого дивного, Хотинська фортеця - заслужена декорація численних історичних кінострічок і радянського, і українського, і російського кінематографу. У 2003 році видатний польський режисер Єжи Гофман висловив намір знімати у Хотині стрічку про війну 1621 року, коли українсько-польське військо зупинило під цими стінами турецькі номади, що сунули на Європу. О, скільки славних воїнів, мудрих полководців, подвигів, зрад та смертей бачили кремезні хотинські камені! Жаль, що камені не можуть говорити. Хоча якщо напружити уяву ...

        Минаєте рів, проходите через браму - і зупиняєтеся, вражені краєвидом. Більш ніж на кілометр тягнуться кам'яно-земляні укріплення. Внизу, на скелястому мисі – замок з подвір'ям, оточений товстелезним земляним валом з бастіонами. Сорокаметрові замкові стіни прикрашає орнамент з червоної цегли - немов по¬дільська вишиванка. Це територія так званої Нової фортеці. Колись тут були комендантський двір, казар¬ми, майстерні, конюшні, бані, склади... До нашого часу збереглася лише кам'яна церква Олександра Невського, збудована у 1835 році для російського гарнізону. Нижче храму - колишня військова школа, зліва - руїни міна¬рету - «сувенір» від турецьких завойовників (шкода, що не лишилося й сліду від їхніх славетних висячих садів).

       Ледь чутно скрипить дерев'яний міст - єдиний шлях до фортеці, зітхає, неначе йому сотні літ. Ні, він новинка: його відновлено у 1969-му. Та є тут і справжні «старики»: пінки та колодязь на Подвір'ї воїнів, Комендантський палац та Північна вежа на Княжому дворі. Стіни пала-вкриті суцільним двоколірним орнаментом, «витка¬ним» з червоної цегли та білокам'яних блоків, а портали і вікна оздоблено вигадливим різьбленням. За турків у ньому розміщувалися турецькі бані, басейн та гарем. Не віриться, адже будівля не така вже й велика.

       Якщо піднятися на бойовий майданчик фортечної стіни, усе фортифікаційне «господарство» - як на долоні.

       Он - найбільша з башт, Північна, з трьома яруса¬ми бійниць, схожих на замкові щілини, та з шатром-пірамідою. Там - ще башти: Надбрамна, Східна, Ко¬мендантська і Західна. З усіх є виходи на захищений триметровими кам'яними зубцями бойовий майдан¬чик, що тягнеться вздовж оборонної стіни. Ці мури не раз чули прокльони від тих, хто намагався взяти їх штурмом...

       А далі, бачите? То будинок старої хотинської мит¬ниці. Які багаті ярмарки проходили тут за молдавсько¬го князювання!.. А там... А ще...

       Про все б дізнатися, торкнутись кожного камін¬ця - а раптом минуле покажеться з несподіваного боку, раптом фортеця розкриє саме тобі якусь ніким незнану досі таїну, раптом... Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» - то наче незавершений історичний роман: сюжет вже до¬статньо насичений подробицями, майстерно виписані характери головних та другорядних героїв, чудово ви¬кладено атмосферу часу... Та варто лише зайти в «Фортецю Гетьманів» - на Вас чекають герої середньовіччя: Ян Собеський зі своєю світою, Петро Сагайдачний з хоробрими козаками, молдавські воєводи, російські полководці, турецький Султан та Паша. Експозиції та інтер’єр фортеці перенесуть Вас без машини часу в інші епохи, в інші культури, де Ви зможете побачити та відчути 1000 літню історію Хотинської фортеці. 

Форма входу
googl maps
Плеєр
Пошук
Друзі сайту